Який фрукт зображений на фото?

цікава інформація

Супліддя інжиру покриті тонкою шкіркою з дрібними волосками. На верхівці супліддя розміщене вічко, прикрите лусочками. Супліддя інжиру мають дуже багату кольорову гаму — від жовтого до чорно-синього кольору. Все залежить від сорту. Проте частіше зустрічаються жовто-зелені супліддя. Формою вони нагадують грушу, а розмірами — із волоський горіх або навіть вдвічі більше. Нестиглі супліддя містять їдкий молочний сік, тому вони неїстівні. В супліддях є багато крихітних плодів — що за морфологічним типом є паракарпним горішком, на смак вони помірно солодкі. Свіжі плоди інжиру мають до 24 % цукру, а сушені — до 37 %. В них є також органічні кислоти, дубильні речовини, білки, жири. Плоди інжиру їдять у свіжому, сушеному та консервованому вигляді. Зі свіжих плодів варять варення та джем.  Сушений інжир, 2014  Сушений інжир, 2014

Суцвіття нагадують за виглядом грушу з дірочкою на верхівці. Суцвіття — сіконій. Сіконії всередині порожнисті, а квіти сидять на їх внутрішніх стінках. У кожному суцвітті зав'язуються і чоловічі, і жіночі квітки. На одних деревах жіночі квіти не плодоносять, і рослина виходить чоловічою, на інших — чоловічі квіти перетворюються на лусочки, і такі особини функціонують як жіночі. Сіконії, які розвиваються на чоловічих деревах, називають капріфігами. Вони менші за розміром, ніж жіночі, і залишаються твердими, поки не впадуть. У капріфігах відкладають яйця крихітні оси-бластофаги. Комахи, що завершили свій розвиток, вилазять із суцвіття, забруднені пилком, і летять до жіночих сіконіїв. Так відбувається запилення інжиру. Сучасні сорти нерідко обходяться без запилення, але розмножувати їх доводиться саджанцями і корінцями.

Квітки маленькі, одностатеві, з довгими стилодіями у маточкових квіток.

У рослини велике лопатеве листя, що опадає на зиму. В кімнатній культурі вона здатна давати плоди, які частіше дозрівають в кінці літа або восени, іноді навесні. Інжир розмножують зимовими (без листя) і літніми (зеленими) живцями. Зимові живці зрізують з одно-дволітніх пагонів і садять рано навесні, до розпускання бруньок, в легку землю. Зелені саджанці садять в кінці весни — на початку літа в пісок і тримають до вкорінення у вологому середовищі під стаканом або іншим скляним укриттям. Улітку тримають на світлих підвіконнях при рясному поливанні, взимку — в прохолодному місці при вельми помірному поливанні, аби лиш зовсім не пересохла земля. До трирічного віку щорічно навесні, до початку інтенсивного росту, пересаджують в дерново-перегнійний ґрунт. Дорослі рослини пересаджують через два-три роки в широкий посуд, у важчу землю.

Інжир широко поширений в країнах Середземномор'я та на Близькому Сході. У Середній Азії, на Кавказі і в Криму це дерево вирощують у відкритому ґрунті як цінну плодову культуру, що дає винні ягоди. Прижився він і на Прикарпатті у івано-франківського садівника, що на присадибній ділянці плекає свої деревця.[2

Інжир, инжир[1], фіга, смоква (Ficus carica) — субтропічна листопадна рослина роду Фікус(Ficus).